Війна, якої "немає": історії та фото Героїв, що загинули на Донбасі у вересні

  • У вересні 2020 року у зоні проведення ООС загинули 5 військовослужбовців, ще один воїн помер у лікарні – після поранення

  • Наймолодшому загиблому було 20 років, найстаршому у жовтні могло би виповнитися 50

  • Життя захисників України забрали вогонь, міни та снайперські кулі

Війна, якої 'немає': історії та фото Героїв, що загинули на Донбасі у вересні

У вересні 2020 року війна забрала життя 6 захисників України. П'ять воїнів загинули в першій половині місяця, ще один військовослужбовець помер через 3 місяці боротьби за життя після важкого снайперського поранення. OBOZREVATEL пропонує згадати тих, хто віддав життя за Україну.

Артем Бондаренко, 25 окрема повітряно-десантна бригада

Артем Бондаренко, 25 ОПДБр

Старшина, головний сержант 9 роти 25 ОПДБр Артем Бондаренко народився у місті Дніпро. На війні він – з 2014 року. Захищати Україну пішов добровольцем. Пройшов більшість гарячих точок війни на Донбасі, воював в Пісках, під Донецьким аеропортом, в Авдіївській промзоні.

2 вересня 2020 року, під час ліквідації пожежі на Луганщині, військовослужбовець зник безвісти. А вже наступного дня командування десантно-штурмових військ України повідомило: тіло Артема Бондаренко було знайдено під завалами бліндажу. За офіційною версією, десантник намагався врятувати військове майно, коли до бліндажа дісталося полум'я. Військовослужбовець задихнувся в диму.

Протягом 2-3 вересня військовослужбовці разом з працівниками ГСЧС ліквідували масштабні степові і лісові пожежі під станицею-Луганської, Лобачеве, Зайцеве, Новолуганське. Сили ООС в вогні втратили 2 одиниці техніки, двоє військовослужбовців отримали опіки, рятуючи місцеве населення від пожежі.

У день, коли загинув Артем Бондаренко, було зафіксовано 24 джерела загоряння сухої трави.

"У складних ситуаціях він завжди був прикладом мужності, витримки і честі, добрим і порядним чоловіком. За це його любили і поважали солдати", – повідомляють в командуванні ДШВ.

Віталій Грицишин, 46 окремий штурмовий батальйон "Донбас-Україна"

Віталій Грицишин, 54 ОМБр

Віталій Зіновійович Грицишин народився 12 липня 1982 року в Павлограді на Дніпропетровщині. До війська був мобілізований в 2015 році, по завершенню служби в 2016 році підписав контракт зі Збройними силами України.

Старший солдат 46 ОШБ "Донбас" 54 ОМБр. До цього проходив службу в 93 ОМБр.

5 вересня Віталій Грицишин разом зі своїм підрозділом намагався загасити пожежу поблизу смт Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області. Разом з побратимом на певному етапі він виявився відрізаним вогнем від інших військовослужбовців. Згідно з офіційними заявами Штабу ООС, обох воїнів намагалися розшукати ще близько доби. Втім зрештою стало відомо: і Віталій Грицишин, і його побратим Володимир Хоменко загинули. Намагаючись обійти осередок вогню "сірою зоною", вони підірвалися на ворожій міні.

У Віталія Грицишина залишився син Назар.

"Він був доброю і чуйною людиною, хорошим другом. На нього завжди можна було покластися, бути впевненим в тому, що він не підведе", – згадують про загиблого бойові побратими.

Крім сина, у Віталія Грицишина залишилися літні батьки і брат.

Володимир Хоменко, 46 окремий штурмовий батальйон "Донбас-Україна"

Володимир Хоменко, 54 ОМБр

Володимир Петрович Хоменко народився 18 серпня 1985 року в Добропіллі Донецької області. До війни працював на шахті. А в 2015 році пішов на фронт - не міг примиритися з тим, що відбувалося на його малій батьківщині.

"Він йшов свідомо. Ну що я міг сказати? Я кажу: "Ризикуєш". "Або я їх, або вони мене, а що робити", – так він відповів. Мені 70, син був удвічі молодший за мене. Найстрашніше – ховати дітей", – пізніше скаже батько воїна Петро Хоменко.

Володимир служив командиром кулеметного взводу 46 ОШБ "Донбас" 54 ОМБр.

5 вересня він разом з бойовим побратимом Віталієм Грицишиним опинився відрізаним від свого підрозділу в результаті пожежі. Намагаючись врятуватися від вогню, військовослужбовці вийшли на вороже мінне поле в "сірій зоні" – і підірвалися на міні. Обидва воїни загинули від отриманих ран.

"Він був хорошою людиною, дисциплінованим і обов'язковим, він був патріотом своєї країни і своєї землі. Крім сильної любові до своїх батьків і сестрам, у нього була величезна любов до своєї Батьківщини, якій він був вірний до самого кінця", – таким згадують воїна побратими.

Воїна поховали в рідному місті

"Він говорив: "Як гляну в інтернет, а там півміста сепаратюги". Це його слова. Мені, говорить, соромно. Мабуть, його нареченою Україна і була. Настільки він за неї переживав. Настільки слово "Україна" пройшло через його серце" , – цитували ЗМІ слова вчительки Володимира, сказані нею на церемонії прощання з воїном.

Власну сім'ю Володимир Хоменко створити не встиг. Вдома на нього чекали батько, дві сестри і четверо племінників.

Тарас Кубійович, 14 окрема механізована бригада

Тарас Кубійович, 14 ОМБр

Тарас Степанович Кубійович народився 24 жовтня 1970 року в селі Вільхівці Городенківського району Івано-Франківської області.

До війни багато років займався підприємництвом. Коли почалася війна, пішов добровольцем захищати Україну, на фронті – з 6 вересня 2015 року.

Був поранений, проте, пройшовши лікування, повернувся на службу, уклавши контракт з ВСУ. У 2018-му Тарас спробував повернутися до мирного життя. А в травні 2020-го підписав новий контракт, щоб у липні вирушити в зону проведення ООС.

6 вересня молодший сержант 14 ОМБр Тарас Кубійович знаходився на ВОПі "Барс" на Бахмутській трасі неподалік від села Кримське, що на Луганщині. Там в нього поцілив ворожий снайпер. Поранення виявилося несумісним з життям.

"Шкода, Тарас, що в цьому житті ми вже не побачимося. Ти залишив по собі добру пам'ять, як люблячий син, завжди допомагав мамі, ласкавий брат, який дбав про Івана і Руслані, вірний і щирий друг. Нехай буде легкою для тебе земля, яку ти окропив своєю кров'ю для того, щоб ми не втратили нашу незалежність... Спочивай з Богом, мій хороший хлопчику", – написала вчителька Тараса Марія Павліковська на своїй сторінці в Фейсбук.

У полеглого воїна залишилися дружина і дочка, мама, два брати і сестра.

Руслан Волков, 35 окрема бригада морської піхоти

Руслан Волков, 35 ОБрМП

Руслан Михайлович Волков народився 4 січня 2000 року в місті Ананьїв Одеської області.

Про його життя до підписання контракту практично нічого не відомо. Служив вогнеметником вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту військової частини А0216 35 ОБрМП.

Разом з побратимом 6 вересня Руслан їхав на автомобільній розливний станції АРС-14, щоб погасити джерела тління в районі смт Новгородське, що на Луганщині: до того моменту область вже другий тиждень потерпала від масштабних пожеж, які, ймовірно, почалися в результаті умисних підпалів, скоєних бойовиками. Машина-"поливалка" наїхала на вибуховий пристрій – і загорілася. Обидва військовослужбовці в результаті вибуху отримали серйозні поранення і опіки. Особливо сильно постраждав Руслан Волков: від вогню у хлопця постраждало 90% тіла.

Руслану Волкову виповнилося всього 20 років

Військовослужбовців доставили в лікарню. Лікарі протягом доби боролися за життя Руслана Волкова, але безуспішно 7 вересня серце його зупинилося.

Молодому морпіхові було всього 20 років.

Поховали Руслана Волкова в рідному місті.

Костянтин Оверко, 503 ОБМП

Костянтин Оверко служив в 503 ОБМП з жовтня 2017 року.

Константин Игоревич Оверко народився 3 серпня 1982 року в Запоріжжі. Отримав середню освіту. Мав маму, молодшого брата і дочку, яку любив до безтями.

Рішення йти служити в морську піхоту Костянтин, за спогадами його друзів, прийняв ще в 2015-му. Однак реалізувати намір він зміг лише в два роки потому, коли 30 жовтня 2017 року прийшов служити за контрактом у 503 ОБМП.

Разом з рідним батальйоном Костянтин Оверко тримав позиції українських воїнів на Маріупольському напрямку, зокрема, встиг повоювати у Водяному.

20 червня Костянтин Оверко був важко поранений ворожим снайпером під Горлівкою. Воїн отримав надскладне поранення в живіт, яке згодом ускладнилося жовчним перитонітом – захворюванням, яке вкрай складно і дорого лікувати. Зрештою було вирішено: пораненого воїна необхідно доправити у столицю, до Київського військового госпіталю, де було більше шансів врятувати йому життя. Згодом Костянтина перевели у Національний інститут хірургії і трансплантології імені Шалімова, де воїн і помер в ніч на 24 вересня після чергової серйозної операції.

За три місяці після поранення Костянтин Оверко переніс більше 30 операцій. Ті, хто бачив його незадовго до смерті, кажуть, що воїн змінився до невпізнаваності – дуже схуд, змарнів і постарів.

Знайомі Костянтина згадують про нього, як про дуже добру, чуйну, щиру і мужню людину, що мала свою думку з будь-якого приводу, володіла здатністю до критичного мислення і вміла визнавати власні помилки.

Поховали Костянтина Оверко 26 вересня в рідному Запоріжжі.

На східному фронті без змін?

В цілому, згідно зі зведеннями Штабу ООС і заявами української сторони Спільного центру з контролю і координації питань припинення вогню і стабілізації лінії розмежування сторін, домовленостей про перемир'я на більшості ділянок противник переважно дотримується.

"Протягом двох місяців, за даними представників СЦКК, тільки на окремих ділянках відзначалися поодинокі неприцільні постріли з боку російсько-окупаційних військ, переважно, зі стрілецької зброї. За весь зазначений період жодного разу не зафіксовано застосування противником важкого озброєння, забороненого Мінськими домовленостями від 5 вересня 2014 року, комплексом заходів щодо виконання Мінських домовленостей від 12 лютого 2015 року, Доповненням до комплексу заходів щодо виконання Мінських домовленостей від 29 вересня 2015 року, Конвенцією про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї від 1980 року", – сказано в повідомленні, розміщеному 30 вересня на сторінці ООС в Фейсбук.

При цьому ще на початку місяця "одиночних неприцільних обстрілів" з моменту оголошення режиму припинення вогню з боку бойовиків ОРДЛО, в ОБСЄ нарахували понад тисячу.

І українські воїни продовжують гинути на Донбасі.

Великою проблемою для українських військових на сході країни стали також масові пожежі. Станом на 30 вересня палає близько 85 га в Луганській області. Вогонь впритул підібрався до населених пунктів, згоріло кілька житлових будинків. ЗМІ повідомили також про 6 загиблих в пожежах людей.

Із зони лиха евакуйовано майже тисячу місцевих жителів. У ліквідації загорянь згідно з рішенням Командувача ООС генерал-лейтенанта Володимира Кравченка беруть участь 450 військовослужбовців ЗСУ та виділено понад 10 одиниць важкої інженерної та спецтехніки.

Самі військові впевнені: з огляду на множинні осередки займання і регулярність, з якою спалахують пожежі, вони цілком можуть виявитися навмисними підпалами.

УкраїнаВійна на Донбасівійназагинули військові