Так почалася війна: хроніки першого бою на Донбасі

12 хвилин
101,4 т.
Так почалася війна: хроніки першого бою на Донбасі

"Увести в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України"… З цієї фрази указу, розміщеного на сайті президента України 14 квітня 2014-го, почалася нова сторінка російсько-української війни – стартувала так звана антитерористична операція.

Згодом правовий статус подій на Донбасі було змінено на операцію Об’єднаних сил. Однак фактично і за абревіатурою АТО, і за її "наступницею" ООС ховається одне і те ж: війна. OBOZREVATEL пропонує згадати, як вона починалася.

Тодішньому в.о. президента України, спікеру Верховної Ради Олександру Турчинову впродовж наступних 7 років неодноразово закидали докір, що зводився до запитання "Чому АТО, а не війна?" Хоча відповідь на це запитання стає очевидною, якщо згадати, що передувало підписанню згаданого указу. І не забувати, що докази планування та реалізації плану з окупації 8 східних та південних регіонів України, створення в них цілої низки "народних республік", що мали об’єднатися у вигадану у Кремлі "Новоросію", ми отримали значно пізніше. Зокрема, й зі зламаних поштових скриньок російських ідеологів та кураторів російської агресії проти України з команди сумнозвісного ексрадника Путіна Владислава Суркова.

"На той час це був єдиний можливий правовий механізм у державі, який можна було застосувати. Це вже доведено часом. Керівництво країни на той момент діяло в тому правовому полі, яке було в наявності й дозволяло йому взагалі якісь дії. Введення особливого стану і розгортання антитерористичної операції – був єдиний шлях, який би не дозволив війні перекинутися на решту сусідніх областей. Маю на увазі реалізацію масштабного проєкту "Новоросія". Навіть не можна уявити собі якийсь інший варіант розвитку подій. Хіба що підняти руки вгору і сказати: "Все, ми не опираємось, забирайте, що хочете", – переконаний генерал-майор Михайло Забродський, який на той момент командував 95-ю окремою аеромобільною бригадою, яка згодом зіграла вагому роль і під час війни загалом, і у звільненні першого захопленого російськими бойовиками міста Слов’янськ зокрема.

На той момент, згадує він, події змінювалися настільки швидко, що сформувати певну картину ситуації не вдавалося, навіть перебуваючи в епіцентрі війни, що тоді народжувалася.

"Ті військові частини Збройних сил, які вже на тоді перебували на сході, – жили у певному інформаційному вакуумі й ізоляції. Ми отримували новини лише із відкритих джерел, окрім того – було чимало чуток. Я впевнений, що об’єктивної картини того, що відбувалося тоді, не було ні в кого із рядових виконавців. Була лише впевненість, що ми робимо правильну справу і діємо в межах закону", – каже Забродський.

Із 12 квітня 2014 року тихе провінційне містечко Слов’янськ на цілих три місяці перетворилося на одну з найгарячіших точок Донбасу. Саме цього дня у місто увійшла російська диверсійна група під керівництвом росіянина Ігоря Стрєлкова (Гіркіна) (за даними української розвідки – представника ГРУ РФ, сам він у своїх численних інтерв’ю неодноразово наголошував, що працював у ФСБ).

12 квітня 2014 року група Гіркіна увійшла в Слов’янськ.

"Бандитів Гіркіна у Слов’янськ тоді зайшло до 25 осіб. Я думаю, у них просто була агентура на місці. І вони вже у Слов’янську "обросли" людьми, які їх чекали. У нас потім була інформація, що вони і зброю там накопичували заздалегідь, і людей готували при одній із церков Московського патріархату у місті, де вони й переховувалися… На Гіркіна і його банду у Слов’янську чекала "навколоправославно-московська" братва, назвемо це так. І козачки. Ця агентура зразу до них долучилася, як і місцеві "ватники". Так російські диверсанти наростили "м’язи", – розповів OBOZREVATEL тодішній заступник голови СБУ генерал-майор Віктор Ягун.

Добре екіпіровані та підготовані бойовики швидко розширили свої лави за рахунок місцевих сепаратистів та "козачків".

Група Гіркіна, об’єднавшись із місцевим криміналітетом та проросійськи налаштованими мешканцями міста, захопили міський відділ міліції та управління СБУ, заволоділи зброєю, що там зберігалася, взяли у заручники правоохоронців.

Терористи розпочали із захоплення місцевого відділку міліції та управління СБУ.
Взявши місто під контроль, терористи розпочали будувати "барикади" та тероризувати місцеве населення.

По місту почали зростати барикади, а над державними установами Слов’янська замість українських державних прапорів замайоріли російські триколори.

Тодішня очільниця міськради Неля Штепа, після зустрічі з диверсантами, заявила, що місто опинилось під контролем "ополченців", які збираються провести "референдум", у чому вона їх, мовляв, повністю підтримує.

Вже за добу, на ранок 13 квітня, терористи контролювали всі виїзди з міста. Вони також захопили сусідні Краматорськ, Костянтинівку, Дружківку та Красний Лиман. Під контролем російських гібридних військ опинилися й адмінбудівлі Донецька та Горлівки. І скрізь прибульці почали тероризувати місцеве населення: грабувати, катувати та вбивати людей. Частину зниклих безвісти місцевих мешканців згодом знаходили мертвими.

Тож офіційному Києву треба було терміново реагувати на те, що трапилося. Саме тому вже зранку 13 квітня за рішенням Ради нацбезпеки та оборони України на Донбасі розпочалася АТО – локальна антитерористична операція.

"У нас, безумовно, колосальна небезпека сьогодні загрожує Донбасу. Але крім російського спецназу, крім терористів, на Донбасі є сотні тисяч обдурених російською пропагандою громадян України. А поруч із ними сотні тисяч ні в чому не винних українців. І саме тому проводити будь-які антитерористичні заходи треба виважено і відповідально. І мета цих заходів – захист людей. Я хочу вас проінформувати, що сьогодні вранці на півночі Донецької області розпочалась Антитерористична операція. Але вона буде проводитись поетапно, відповідально і виважено. Мета цих дій – захистити громадян України. Зупинити терор. Зупинити злочинність. Зупинити спроби розірвати на шматки нашу країну", – заявив того дня, 13 квітня, у парламенті Турчинов.

На той момент перед керівництвом силових структур стояло завдання: вибити банду Гіркіна з міста до того, як їй вдасться там закріпитися і наростити чисельний склад та озброєння. Для цього на світанку 13 квітня 80 бійців міліцейського спецпідрозділу "Омега" на гелікоптерах із Донецька мали прибути під Слов’янськ. Там вони мали з’єднатися з групою бійців 80-ї ОАЕМБр на 7 БТР, що висунулась із Луганська, разом пробити імпровізовані барикади довкола міста – і звільнити його. Керування цією операцією здійснювала Служба безпеки України, зокрема перший заступник голови СБУ, керівник Антитерористичного центру Віталій Циганок, що перебував на прямому зв’язку з тодішнім в.о. президента Олександром Турчиновим.

Паралельно з цим у Службі планували ще одну операцію, до виконання якої було залучено бійців центру спеціальних операцій "Альфа". Про її деталі нам розповів Ягун.

Віктор Ягун

"У мене було інше завдання. За нашою оперативною інформацією дії групи Гіркіна керувалися і координувалися кадровим співробітником однієї зі спецслужб РФ. Цей розвідник, диверсант на той момент перебував у готелі у Слов’янську й у телефонному режимі координував діяльність бойовиків, з’єднував їх з іншими силами в інших містах Донецької і Луганської областей. Це була окрема особа, яка не світилася під час бойових дій, виступала куратором. Ми знали про нього, знали про цю операцію, перехоплювали його дзвінки. І наша спеціальна група під керівництвом тодішнього начальника ЦСО "Альфа" Геннадія Кузнєцова зі співробітниками технічних спецслужб, посилена співробітниками "Альфи" з Полтави, мала на двох машинах під час операції "Омеги" зайти в місто і спробувати захопити цього диверсанта-куратора. Бо він нам був критично важливий", – згадує Ягун.

Однак 13 квітня все від початку пішло не так, як планувалося. Група бійців "Омеги", якою керував генерал Олександр Кривенко, затрималася з вильотом. А армійські БТРи, колону яких на своєму власному авто вів тодішній командувач ВДВ Олександр Швець, рано-вранці того дня дійшли до передмістя Слов’янська – села Семенівка – і… зупинились.

"Вони мали бути зовсім в іншому місці. Наші бійці "Альфи", які чекали початку операції і робили власну розвідку на місцевості, виявили їх суто випадково. Передали цю інформацію нам. Тоді Циганок вирішив, що ми маємо поїхати на місце – і розібратися, чому військові не висуваються на з’єднання з "Омегою", яка вже висадилась на невеличкому аеродромі Слов’янського льотного училища, а стоять на місці і нічого не роблять. Поїхали хлопці з "Альфи" на своїй машині, Volkswagen транспортер синього кольору, ми на моїй машині і до нас ще приєднався начальник МВС у Донецькій області Костянтин Пожидаєв на своєму авто. Доїхали до того місця, де стояли БТРи, вийшли і почали розбиратися, що трапилося і чому вони не йдуть. І зіштовхнулися з незрозумілою позицією Швеця, який почав тікати від нас, десь ховатися… Циганок йому говорив, що він зриває нам операцію державного значення, – а він відповідав, що без прямого письмового наказу нікуди рухатися не буде", – згадує Ягун.

За його словами, на вмовляння Швеця виконати наказ вони витратили добрих дві години. Не допомогли навіть дзвінки у Київ і телефонна розмова з тодішнім в.о.міністра оборони Михайлом Ковалем.

Дорогоцінний час минав – і про те, що на підступах до Слов’янська щось відбувається, дізналися в захопленому місті.

"Там же машини їздили. Нас виявили. Хтось побачив, що там стоять машини, є озброєні люди, БТРи. Ця інформація дійшла до міста – і до нас приїхала Неля Штепа з групою людей. Вона ходила, якісь гілки на дорогу кидала, кричала щось типу "ми вас сюди не кликали, ідіть звідси"… А серед тих, хто приїхав із нею, ми так підозрюємо, була розвідка бандитів, які зробили рекогностування місцевості, з’ясовували сили та засоби, що були там задіяні… Один з учасників того бою, підполковник "Альфи" Андрій Дубовик навіть згодом запевняв, що серед прибулих був і сам Гіркін – у міліцейському одязі не за розміром: він на ньому теліпався – саме тому Дубовик і звернув на цього "майора" увагу. А згодом, коли фото Гіркіна почали з’являтися скрізь – він його впізнав. Я того "майора" тоді не помітив, тому не можу ні підтвердити, ні спростувати… Швець у цей час із кимось говорив, кудись дзвонив, із кимось домовлявся. Як потім з’ясувалося, на нього виходили його "однокашники" з Росії, з військового училища, де він навчався, – і намагалися його переконати, щоб він не вдавався до силових дій і не виконував "злочинних наказів"… Такі ж накази Швець віддавав своїм бійцям. І це призвело до того, що ми дочекалися нападу на нас", – розповів Ягун.

Андрій Дубовик

В якийсь момент і Штепа, і всі, хто був із нею, раптом зникли – наче за наказом. А незабаром до місця, де перебували бійці 80-ї бригади та співробітники СБУ, під’їхала машина полтавської приватної охоронної фірми "Явір". Із неї вискочили озброєні люди – і почали розстрілювати автомобілі українських силовиків. Ще одна група бандитів відкрила вогонь із "зеленки" на пагорбі.

Командував нападом уродженець Криму Сергій Журіков (позивний Ромашка) – "права рука" Гіркіна. Його було ліквідовано за два тижні потому, на початку травня 2014 року.

Двом легковим автомобілям, в яких сиділи беззбройні водії, Ягун, Пожидаєв, а також два полковники СБУ, помічники Ягуна та Циганка, вдалося вирватися з-під обстрілу і дістатися до українського КПП, розташованого в напрямку Ізюму.

А озброєні "альфівці", заблоковані нападниками, прийняли бій.

"Першим вони вбили Гену Біліченка. Кілька куль влучили в Андрія Дубовика – одна пройшла біля серця. Поранено було Гену Кузнєцова. Він фактично прикрив собою Циганка: вони впали в колію на дорозі – і це врятувало їх від смерті… Бандити діяли зухвало і швидко. Коли я потім аналізував те, що сталося, – у мене склалося стійке враження, що вони були чітко впевнені, що БТРи або не озброєні, або точно не будуть брати участі у бою", – каже Ягун.

Геннадій Біліченко
Геннадій Кузнєцов

Однак цей розрахунок виявився хибним. Хто зна, чи залишився би тоді живим бодай один учасник бою,– якби не легендарний комбат 503-го батальйону морської піхоти 36-ї ОБМП Вадим Сухаревський (псевдо Борсук). Тоді він командував 3-ю аеромобільною ротою 80-ї ОДШБр, БТРи якої і висунулися під Слов’янськ, аби взяти участь у звільненні міста разом із бійцями "Омеги".

І саме Сухаревський став тим військовим, що порушуючи заборони від вищого командира, здійснив перший на цій війні постріл ЗСУ. І цим урятував життя побратимам із СБУ.

Вадим Сухаревський

"Нам тоді по радіостанції кричали: "Не стріляти!"… Я вже в триплексі побачив наступального противника, групу добре екіпірованих, озброєних чоловіків, які пересувалися тактично, двійками-трійками, стріляли з оптики, прицільно. Повертаюсь до кулеметника, який поруч стояв, – і кажу: що дивишся? – А що робити? – Стріляй. – З якого? Два ж кулемети спереду на БТРі. Кажу: з обох", – згадував Сухаревський у розмові з OBOZREVATEL.

Це рішення Борсука кардинально змінило перебіг бою.

Вогонь, відкритий зі встановленого на БТРі великокаліберного кулемета, подавив вогневі точки бойовиків у "зеленці" і змусив їх відійти. Інша частина нападників – ті, що приїхали на машинах, – теж вимушена була втікати: озброєні лише стрілковою зброєю, вони були не готові до протистояння з бронетехнікою.

Тим часом, залишивши поранених під час обстрілу людей та доповівши голові Служби безпеки Валентину Наливайченку про засідку та бій, Віктор Ягун на машині ДАІ, яку вів майор міліції, повернувся на місце бою. На той момент усе вже скінчилося: бойовики відійшли, а десантники вантажили поранених у бронетранспортери, аби везти до лікарень…

Так закінчився перший бій АТО.

До речі, бійці "Омеги", згадує Ягун, тоді таки спробували зайти у Слов’янськ. На підходах до міста вони потрапили під вогонь кулеметів, що було стаціонарно виставлено, прийняли бій, однак без броні не змогли розвинути наступ – і змушені були відступити.

Після першого бою АТО у захисників України із ЗСУ, СБУ, МВС, Нацгвардії, добробатів було чимало інших зіткнень, гірких поразок та блискучих перемог, болючих втрат і безпрецедентного героїзму. Але саме цей найперший бій став переломним в усвідомленні того, що насправді відбувається. Що йдеться про справжню війну – хай би якими абревіатурами її не називали офіційно. І що Україна розпочала довгу та виснажливу боротьбу за своє існування.

Боротьбу, яка неодмінно закінчиться перемогою нашої держави.

УкраїнаАТО на ДонбасіВійна на ДонбасіСлужба безпеки УкраїниЗбройні сили УкраїниМіністерство внутрішніх справ УкраїниВалентин НаливайченкоІгор Гиркин (Стрєлков)Михайло ЗабродськийВадим СухаревськийОлександр Турчинов