Всі ходи записані, а на зрадників і окупантів чекає розплата - Кабакаєв

Координатор проекту 'СтопТерор' Семен Кабакаєв

Від повідомлень про пересування ворожої техніки по окупованій Луганщині - до вражаючої за обсягами бази колаборантів та російських військових, задіяних у цій війні. Проект "СтопТерор", створений вихідцями зі східної України, зробив і продовжує робити неоціненний внесок у майбутню перемогу та збір доказів злочинів Росії на території нашої держави.

За це "СтопТерор" отримав своєрідне визнання: "суд ДНР" вніс цю волонтерську ініціативу в перелік "екстремістських".

Про розвідку на волонтерських засадах, настрої на окупованих територіях, кількісний і якісний склад сил противника, 80-тисячну базу і головні напрямки, по яких б’є Росія в інформаційній війні, в інтерв’ю "Обозревателю" розповів координатор проекту "СтопТерор" Семен Кабакаєв.

Розмова велася українською: півроку тому уродженець Луганська Семен прийняв рішення повністю перейти на українську мову - і спонукав до цього ж всю свою родину.

Координатор проекта "СтопТерор" Семен Кабакаєв

- Семене, як так сталося, що ти почав займатися розвідкою?

- Спершу я почав допомагати Збройним силам і правоохоронним органам як простий мешканець Луганська. Поки кілька місяців на початку війни ще знаходився в місті - контактував з хлопцями, допомагав їм інформаційно.

Ми ж бачили, як заїжджала російська техніка, як Луганськ наводнювали кадирівці, найманці, приватні російські військові компанії, "козачки". Бачили, де вони розміщувалися, як пересувалися, звідки вели вогонь. Бачили, як вони ставляться до людей місцевих, віджимають машини, квартири, гроші.

І аби хлопці розуміли ситуацію на той момент, важливо було передавати їм те, що ми бачили.

Виїхав я з Луганська тоді, коли в районі, де я мешкаю, зникло світло і залишатись там було неможливо. Переїхав у Київ. Там познайомився з хлопцями і дівчатами, які, як і я, виїхали з окупованих уже на той момент Донецька, Луганська, Горлівки, Макіївки…

Так починався проект "СтопТерор".

Основним напрямком роботи проекту ми визначили допомогу нашим підрозділам СБУ, МВС і ЗСУ в аналітиці і розумінні ситуації на окупованих територіях.

- Як отримували інформацію?

- Найпершим джерелом інформації для нас були наші зв’язки там, в окупації.

Отримані дані ми систематизували і розбивали на актуальні тоді категорії: пересування техніки, вогневі позиції, місця заїзду піхоти чи перебування найманців. І знали про окуповані території майже все, від переміщень окремих військових машин до місць заселень найманців та розташування їхніх вогневих позицій.

Всю цю інформацію ми передавали безпосередньо нашим підрозділам на тих чи інших напрямках.

- Ця робота ведеться досі?

- Так. Хоча цей напрямок нині вже далеко не так актуальний, як на початку війни.

Тоді була повна дезорієнтація. Штаби не розуміли, як працювати. Розвідка не була налагоджена. На окупованих територіях не було контактів. Про безпілотники можна було хіба мріяти. ГУР не міг працювати. Та нічого взагалі не працювало!

І ніхто при цьому не розумів, хто і де розташовується, хто є головним на окупованих територіях – і з боку цивільних, і з боку військових. Не кажучи вже про те, як заходять росіяни, як заводять і де розташовують техніку, де у них бази з боєкомплектами…

Дякуючи нашій співпраці з військовими, всі ці зусилля давали конкретні результати.

Наприклад, ми змогли попередити атаку ДРГ противника на Світлодарську ТЕС у 2015-му. Ми встигли передати вчасно дані хлопцям – і їх не перестріляли на місці, бо вони були готові. Хоча поранення тоді частина з них отримала.

Але я вважаю успіхом те, що ми врятували життя щонайменше 10 людям

Я вже не кажу про випадки, коли завдяки нашій інформації вдавалось знищувати в серйозних обсягах техніку противника, танків і підрозділів, які знаходились по ту сторону лінії розмежування десь у "секретах", про роботу по вогневих позиціях їхніх.

Ми тоді намагалися закрити всі напрямки. Особливо під час Іловайська і Дебальцево, коли ми передавали хлопцям інформацію і допомагали виходити з оточення.

Вихід українських воїнів з Іловайська

І все це відбувалося в умовах повної дезорієнтації, не працюючих ще штабів – за рахунок допомоги тих людей, які залишалися в окупації і хотіли, аби Україна чимшвидше повернулася до них додому. Тоді нас було більше тисячі людей.

- Тобто ризик, якому піддавали себе люди в окупації, був виправданий?

- Насправді, це і зараз небезпечно. Але зараз ми потроху згортаємо цей напрямок( поки незавершиться війна, він буде функціонувати, бо невідомо чи буде друга кампанія), бо починаючи з 2016 року штаби працюють нормально, розвідка налагоджена, безпілотники є, агентура працює – тому в такій роботі вже нема такої сильної потреби, як на початку війни.

Натомість у "СтопТерорі" з’явилися інші напрямки, куди важливіші на даному етапі.

- Наприклад?

- Наприклад, проект "Нuntsman" - "мисливець" в перекладі з англійської. Це база даних, яку ми збирали на основі інформації від людей з окупованих територій і даних з відкритих джерел.

Це дало можливість зрозуміти співвідношення там російських кадрових військових – і найманців. Тобто, співвідношення регулярних і ірегулярних військ РФ, тих, що не були в прямому підпорядкуванні згідно чинного російського законодавства, а були створені, як окремі парамілітарні структури.

Якщо брати, наприклад, 1 і 2 армійські корпуси на окупованих територіях - це якраз і є ірегулярні підрозділи РФ, які підпорядковуються південному військовому округу, який в свою чергу підпорядковується ГШ РФ.

- Наскільки велика ця база?

- За два роки там назбиралося близько 80 тисяч людей. Створювалася вона для оперативників СБУ та МВС, а також підрозділів ЗСУ, які проводили зачистки звільнених населених пунктів. Зараз нею більше користуються правоохоронці у своїх розслідуваннях.

- Хто туди потрапляв?

- Представники регулярних та ірегулярних підрозділів. Ми класифікували їх по напрямках: 1 слов’янська бригада, батальйони "Спарта", "Восток", "Кальміус", 1, 2, 4 бригада… Все це було класифіковано.

Знята російськими журналістами "еліта" батальйона "Кальміус"

Рядовий та офіцерський склад по окремих підрозділах, члени родин кожного, їх особисті дані, телефони, по яких їх можна відслідковувати. Тобто це була повна анкета для наших оперативників і спецслужб. По якій після звільнення міст вони могли би знаходити людей, що перейшли на бік противника, тих, хто приїхав з Росії, місцевих колаборантів, що здавали наші позиції, приносили їжу і зброю, всі ці "тітушки", які з Майдану попереходили в ці військові формування. Всі вони були записані.

- Тобто ви чітко розумієте, хто саме воює проти нас на тому боці? Знаєте, скільки там росіян і скільки місцевих?

- Кількість російських кадрових військових на окупованих територіях з 2014 року – практично незмінна: близько 7 тисяч. На початку – близько 8.

Кількісний склад ірегулярних підрозділів, створених ГШ РФ, до яких належать і місцеві бригади та батальйони, і "козаки", і найманці, які їхали як з Росії, так і з ЄС, США – близько 20-22 тисяч. Ці сили підпорядковуються армійським корпусам.

- Невже навіть в пікові моменти – Іловайськ, Дебальцево – кількість кадрових військових не перевищувала 8 тисяч?

- Кадрових – ні. Бо не можна на територію у кілька квадратних кілометрів запхати 2-3 тисячі російських військових і сподіватися, що цього ніхто не помітить. Тому вони діяли точково, ховаючись в містах, виїжджаючи в поля і роблячи базові табори, щоб їх менше бачили. Особливо після Іловайська і Дебальцево, щоб не дати можливість зафіксувати себе на фото чи відео, по яких можна було би вирахувати їх кількість, склад, техніку, озброєння і командування.

Тому це і тоді було важко. А зараз ще важче.

Крім цієї бази ми ще взялися за створення технічної аналітики для Штабу АТО тоді ще, і підрозділів, які цього потребували. Тобто допомагали військовим створювати своєрідні "паспорти регіонів" - реальну оцінку ситуації на тій чи іншій ділянці. Свого часу ми таке робили для щойно звільнених Слов’янська, Маріуполя, Краматорська.

Російські окупанти в Слов'янську (квітень 2014 р.)

- Що саме оцінювали?

- Намагалися зрозуміти, яка частина колаборантів чи криміналітету залишилася після звільнення, звідки йде фінансування, скільки людей з того чи іншого міста зрадили і перейшли на той бік і скільки проукраїнських громадян залишилося. З’ясовували, де може бути підпілля, схрони. Скільки підприємств працює на ворога, а скільки – на Україну. Яка ситуація зі школами. Де скоювалися воєнні злочини. Де катували людей…

У цьому паспорті ми робили повний опис ситуації.

- Титанічна робота.

- Так. І починали ми її ситуативно, тому що вона дійсно потрібна була тоді. Та й зараз потрібна.

- Ну, тоді ми звільняли населені пункти і зрозуміло, що військовим треба було розуміти, куди вони заходять. А зараз ми практично стоїмо на місці.

- Так, зараз ми території не звільняємо. Але ми повинні розуміти, чи є підпілля у підконтрольних містах, чи воно працює. Яка кількість людей хоче, щоб "російський світ" прийшов у ці міста, а яка не хоче. Яка ситуація зі зброєю у цих містах і чи є загроза для мирних мешканців. Чи є на місцях криміналітет, який підтримав би нашу армію у випадку атаки з Росії і до чого це призвело би в результаті. Які підприємства критичної інфраструктури можуть стати об’єктами атак і що після цього буде.

Тобто це невеличке прогнозування. І зараз воно поточно йде. Ми просто додаємо до напрацьованої з 2014 року бази нові факти чи напрямки, які нас просять робити.

- Що можете сказати про настрої як на звільнених, так і на окупованих територіях?

- Насправді, по-різному. Я можу стверджувати тільки одне: і на звільнених, і на окупованих територіях залишаються ті самі люди.

У 2014 році спеціально найняті люди за гроші створювали картинку проросійських настроїв у більшості людей на Донбасі.

І не треба мати ілюзій. Якщо Росії знадобиться ще раз влаштувати таку саму картинку на звільнених територіях, якщо вони зробили би ще одне військове вторгнення і захопили якесь місто, вона зможе це зробити.

Так само не слід тішити себе думкою, що на звільнених і окупованих територіях Донецької і Луганської областей живуть якісь різні люди. Вони однакові. І настрої у них одні і ті ж.

- Які?

- Ніхто не хоче війни. На окупованих територіях є прошарок населення, 10-15%, який активно бере участь у житті "молодих республік", якому це вигідно. Фанатиків там десь 1-2%. Тих, хто дійсно вірить в "російський світ".

Але відсотків 80 людей там не хочуть війни. Навіть ті, хто в 2014-му "топив" за "російський світ", зараз його вже не хочуть, хочуть мирно жити в Україні.

І це дуже важливо – те, що одурманені Росією 20-30% людей нарешті прозріли. Вони думали, що вхопили Бога за бороду і житимуть в Росії – а зараз зрозуміли, що їх обдурили, що вони нікому не потрібні. Що другого Криму не станеться. А їх просто використали.

Тож їм лишається тепер з цим жити. Шкода тільки тієї шаленої кількості сімей, які зруйнувала ця війна. Дітей шкода.

Але більшість людей на Донбасі хоче в Україну. І не хоче війни ​​​

- Тобто насправді ситуація після відновлення контролю над кордоном і звільнення окупованих територій може бути не такою похмурою, як дехто її зараз малює?

- Я впевнений, що 10-15% людей, які активно брали участь у військових діях проти України, втечуть в Крим чи в Росію. 100% буде так. Бо вони розуміють, що будуть покарані, сядуть у в’язниці.

Але якась частина розраховує все ж таки, що Україна проведе амністію. Що їм все пробачать.

Продовження інтерв’ю читайте на "Обозревателе" найближчим часом

УкраїнавійнаЕксклюзивВійна на ДонбасіАТОНовини ДонбасуСемен Кабакаєв