Генерал Кривонос: Путін не піде на поступки, це падіння його престижу. Інтерв'ю

Генерал Кривонос: Путін не піде на поступки, це падіння його престижу. Інтерв'ю

Після виходу програмі в OBOZREVATEL звернулася низка експертів з коментарями та зауваженнями щодо заяви генерала Кривоноса. OBOZREVATEL разом з ними перевірив інформацію, і з’ясувалося, що частина заяв генерала не відповідає дійсності і просто є фейком.

Оскільки в Україні триває війна з Росією, президенту Володимиру Зеленському варто поводитися насамперед як Верховний головнокомандувач, а вже потім – як глава держави. Водночас необхідно усвідомлювати, що країна-агресор сильніша, і не варто очікувати, що вона піде на поступки. Потрібно шукати свою "зброю", щоб давати гідну відсіч Кремлю.

Про це, а також про інші актуальні питання, в програмі Христя Talk на каналі "Редакція OBOZREVATEL" в YouTube розповів генерал ЗСУ, заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Сергій Кривонос.

У вас є відчуття, що Зеленський – та людина, яка хоче закінчити війну?

– Можливо, такі амбіції є. Інформаційно так подається. Закінчити війну є бажання. Наскільки вони хочуть це зробити – це інше питання. І питання, якою ціною.

У чому тут проблема? У сприйнятті себе як президента. Але я б поміняв кут зору. Сприймай себе не як президента, а як Верховного головнокомандувача. І сприймай того, з ким ти хочеш домовитися, не як президента, а як Верховного головнокомандувача.

У нас триває війна. Один президент командує однією армією, інший – командує іншою. Путін командує російською армією.

Путін, як Верховний головнокомандувач російських збройних сил, ніколи не піде на поступки, бо він відчуває себе сильним, і це падіння його престижу в очах власного народу. Тому треба будувати політику не з позиції – "Домовмося", а "Домовмося, тому що ми сильні й можемо вам протидіяти".

А зараз ми не такі сильні. З позиції сили заєць не може вмовити ведмедя. Ведмідь все одно з’їсть – і зайця, і борсука, і бобра. Тому що він сильний. Ми слабші, ніж той ведмідь. Тому нам треба мати списа, яким ми можемо або заколоти цього ведмедя, або тримати на відстані.

Дехто каже, що, коли триває війна, не можна проводити розслідування, нібито це деморалізує. Чи можна говорити під час війни про зрадників?

– Абсолютно правильно. І жорстоко їх карати, використовуючи наші суди.

Але в чому проблема полягає? У нас знищено систему військових судів, і її досі не створено. Нині ми працюємо над одним законопроєктом, що стосується військової поліції. Але ми розглядаємо питання значно ширше.

Питаннями військових злочинів і державної зради повинні займати спеціалізовані люди, військові суди: військові адвокати, військові слідчі, тоді це дає результат.

Путін ніколи не піде на поступки, бо він відчуває себе сильним.

Іловайський котел пам’ятаєте? Багато хто говорив про вину командирів з українського боку. Нікого не покарали, суспільству сказали, що це Росія винна.

– Було створено слідчу групу, яка проводила розслідування. Я знаю, що там працювали досить професійні люди. Вони мали доступ до всіх документів і опитували величезну кількість не тільки командирів, а й солдатів, сержантів, офіцерів, які намалювали чітку картину, що трапилося.

Інформація ця закрита досі. Ніхто не знає в повному обсязі висновки цієї комісії.

Що стосується російської агресії, то на фронті, на рівні штабу доповідалося постійно, ще з початку серпня, що росіяни вже готуються, що росіяни мобілізують колони на тому боці, що йде прибуття техніки. Ми мали цю інформацію, ГУР мав цю інформацію. Але рішення не ухвалювалося. Нас або не чули, або вдавали, що не чують. А ми чітко розуміли, що агресія буде.

Що стосується Іловайського котла, то хто винен стовідсотково, я думаю, комісія таке рішення вже ухвалила. Просто на той момент Матіосу не дали довести це до реалізації, бо тоді деякі воєначальники, які були особисто віддані пану президенту, мали десь піти або сісти у в'язницю.

Там більше питання було до пана Муженка. Я розумію, що щодо певних моментів його прикрили. Так само, як і зараз намагаються прикрити того самого Заману, що за Крим він не винен.

Але питання не в його винуватості щодо Криму чи не щодо Криму. Там є інші питання, стосовно інших можливих злочинів. Утім, у мене до генерала Замани менше питань щодо Криму, але є питання, чому протягом 2012-2013 року, коли він був начальником Генштабу, в порожнечу, в повітря, в море, просто в землю щоденно розстрілювалися десятки тисяч артилерійських припасів.

Навіщо це робилося?

– Це подавалось як утилізація боєприпасів.

Чому в Україні за 7 років війни досі не побудовано лінію з виробництва боєприпасів?

– У 2015 році ми були на литовському заводі, який для них побудували французи за 7 місяців за 28 мільйонів євро. Це було круто. На той момент в України вже була потреба в боєприпасах певного типу.

Ми намагалися зрушити питання. А потім один потужний дядечко на вушко сказав: невже ви не розумієте, доки на кожному патроні, який завозиться в Україну, хтось заробляє, ви ніколи не побудуєте той завод. Підходи не помінялися.

Теоретично для держави 30 мільйонів доларів чи євро – це не такі великі гроші, щоб забезпечити власну безпеку. Але люди, які на політичному рівні ухвалюють рішення і формують рішення, або не спроможні, або в схемі.

Тому що спочатку гаманець, а потім Батьківщина. На жаль, у чиновників так, а не навпаки.

Певні чиновники керуються принципом: спочатку гаманець, а потім Батьківщина.

Щодо оборонних програм. На вашу думку, що варто купувати?

– Питання не тільки в тому, що купувати. Купувати потрібно те, що ми не можемо поки що виробляти.

Що ви внесли б в оборонне замовлення наступного року?

– В оборонне замовлення я вніс би засоби розвідки, засоби радіоелектронної боротьби й високоточні боєприпаси. Це найголовніше.

Як ви ставитеся до створення приватних військових компаній на кшталт ПВК Вагнера?

– ПВК Вагнера – це не найпозитивніший приклад.

Просто він найбільш відомий в Україні.

– Відсутність правильної інформаційної політики показує тільки негатив, бо людям цікаве погане або шикарне. Але я скажу, що прикладів успішних компаній, які політично не заплямовані, значно більше.

Я позитивно ставлюся до цього. Моя позиція – потрібен закон про приватні військові компанії. Тому що є люди, які повернулися з війни і не можуть ментально стати цивільними, а хочуть далі бути воїнами, хочуть служити. Вони можуть себе реалізувати, працюючи в приватних військових компаніях.

Американці й британці свого часу це і зробили для того, щоб величезна кількість людей, що повертаються до життя, не були небезпечними для суспільства. Це можливість людям, які не хочуть бути орачами, далі бути воїнами.

В Україні хто про це говорить найбільше? Хто лобіює питання створення ПВК?

– Насамперед лобіюю я і моя команда. Це перше. По-друге, співпраця на рівні приватних військових компаній – це наш вихід на світовий ринок і отримання певних ступенів визнання. Співпраця з відомими компаніями, які зацікавлені в якісному продукті.

Якщо хтось вважає, що ми воювали і нас туди візьмуть… Ні, там показники зовсім інші. Потрібне і знання англійської, і комунікабельність, і професійна підготовка дуже важлива, а не просто бойовий досвід.

Це величезна перспектива.

З ким можна співпрацювати?

– Я не можу називати цих компаній, щоб мене не звинуватили в тому, що я їх лобіюю. Я скажу, що британські компанії потужні на цьому ринку й мають широке коло послуг, які вони надають.

Ми можемо починати з ними спільні підприємства, а потім, можливо, згодом зможемо бути і самостійними.

УкраїнаОкупація КримуБої за ІловайськОзброєнняВійна на ДонбасіРосійсько-український конфліктЕксклюзивЗбройні сили УкраїниРНБОСергій КривоносВолодимир ЗеленськийВолодимир ПутінАнатолій МатіосВіктор Муженко