За що слід подякувати Путіну

За що слід подякувати Путіну

Новини, що йдуть з Білорусі та Росії, дуже цікаві.

Ми бачимо, як вперше за довгий час в Європі встановлюються режими, що тримаються виключно на силі. Ключове слово тут - виключно. Режими, які не претендують на жодну ідеологію та жодну легитимність, окрім поліційного кийка, режими, що є по суті узурпаційними навіть згідно власних недолугих Конституцій.

На наших очах в житті двох сусідів стає все менше держави і все більше банди. Ви можете заперечити, що так було і раніше. Ви будете праві. Але раніше вони, принаймні, якщо не виконували, то симулювали державні функції. Зараз вони вже не в змозі ані зображати державу (бо вже немає ресурсів), ані віддавати владу (бо їх просто вб’ють).

Простіше кажучи - раніше вони працювали батогом та пряником, а зараз пряники закінчилися. В аналогічній ситуації СРСР вступив в добу перебудови, але якраз це очільники двох вже-не-держав вважають за найбільшу історичну помилку.

Отже, вони будуть триматися на батогах до останнього.

Отже, усі акції протесту будуть втоптані в землю, а усі політичні опоненти - куплені або посаджені (перше, до речі, не завжди рятує від другого). Навіть залишкові, навіть символічні громадянські свободи буде згорнуто, а система перетвориться на виключно вертикальну.

Увесь історичний досвід показує нам, що така система не є життєздатною. Вона витрачає увесь свій ресурс не на розвиток, а на придушення власного народу і збереження у влади окремої кліки. В ній працює суто негативна кадрова селекція, а панівними класами стають найменш талановиті та найбільш жорстокі. Вся сутність суспільних відносин викривлюється. Це й в попередні епохи не додавало очок, а зараз є смертельною хворобою.

Що з того для нас?

Це, очевидно, погані новини, якщо ми говоримо про Білорусь - країну, населену чудовим та історично найближчим нам народом. В дуже короткотерміновій перспективі це загрожує існуванню білоруської державності, а в середньотерміновій - білоруської національності. Це страшно в історичному розрізі та небезпечно - в безпековому, адже у випадку того чи іншого поглинання Білорусі Росією в Україні просто не залишиться регіонів, які не треба буде активно прикривати від можливого вторгнення.

Але є і добрі новини. Добрі новини - це те, що деградація державної системи досить стрімко йде і в Російській Федерації. Вона відбувається на всіх рівнях і в усіх сферах - медійній, освітній, фінансовій, промисловій. І так - навіть у військовій. А хто не вірить, хай передивиться відео з запуском "Калібру", де російський корабель лише трішечки не влучив в самого себе.

Ця деградація - наш шанс.

На глибоке переконання автора тексту, немає дурнішої наївності, ніж сподіватися на те, що в Росії переможе демократична опозиція, яка владнає протиріччя, що існують між українським та російським народами. Саме так зазвичай говорять дипломати - бо дипломати мають так говорити (хоча вже й дипломати країн, що межують з Росією, час від часу переходять до більш чесної риторики). У цьому плані забагато "якщо", які в сумі роблять його ймовірність нижчою за вторгнення прибульців.

По-перше, він виходить з того, що в Росії переможе опозиція. Низька ймовірність.

По-друге, вона має бути саме щиро ліберально-демократичною, а не, наприклад, націоналістичною, чи приховано націоналістичною. Себто, щоб її очолював не умовний Навальний, а умовний Немцов. Низька ймовірність, особливо з огляду на те, що останній російський політик, схожий на Немцова - власне, сам Немцов - був вбитий шість років тому.

По-третє, ця опозиція має переламати увесь суспільний консенсус та навіть конституцію Росії. Бо обидва, наприклад, вважають, що Крим є невід’ємною частиною російської території. Слідкуйте за губами: демократи мають переламати суспільний консенсус та Конституцію. Вкрай низька ймовірність.

Таким чином, загальна ймовірність того, що в нас з Росією все буде добре, бо там переможуть хороші хлопці, тяжіє до нуля.

З іншого боку, є інша ймовірність, значно вища. Це ймовірність того, що внаслідок зміни влади революційним шляхом в Росії придуть люди, які для нас будуть не кращі, а то й гірші, за Путіна. Люди, які не будуть віддавати Крим, але зможуть продати себе Заходу як демократів. Люди, які не будуть виводити війська з Придністров’я, Донбасу та Абхазії, але зроблять російську державну машину більш ефективною та менш корумпованою. Очевидно, що будь-яка нова влада в Росії, якщо хоча б не буде їсти дітей чи кидати зіги на камеру, матиме певний кредит довіри від Заходу просто тому, що це вже не Путін. На цей кредит можна буде купити статус-кво в "українському питанні" - себто, в питанні окупації частини української території, або, принаймні, відтермування деокупації.

Таким чином, маю дещо образливий висновок: українці, які досі продовжують озвучувати месидж "треба підтримувати російську опозицію" вже переходять межу між романтичною наівністю та небезпечною глупотою.

Вигідна нам ситуація - це не Росія з "хорошими хлопцями" на чолі. Вигідна нам ситуація - це Росія, не здатна продовжувати агресію. Лише тоді безпека України, територіальний суверенітет та просто наші життя не залежатимуть від чиєїсь доброї волі та політичних процесів, на які ми не можемо вплинути.

Наша мета - ситуація, в якій ми зможемо прогнати з Донбасу та Криму росіян, незалежно від того, хто сидить в Кремлі.

Є хороші новини. До того йде. В нашій команді, як не дивно, грає Володимир Володимирович Путін, що штовхає власну державу до бананізації. Нам треба, щоб цей процес було завершено, нам треба, щоб наш супротивник на перетворився ізольовану та економічно неспроможну державу, нам треба, щоб при слові "Росія" в Європі згадували не Толстого та Достоєвського, а Петрова та Боширова, нам треба, щоб наш конфлікт з росіянами розглядався як конфлікт порубіжжя Європи з Четвертим Рейхом.

Головне для нас - не просто протриматися, а бути готовими до рішучих дій тоді, коли все це… впаде. Бути готовими не мямлити та оглядатися на старших товарищів, а деокупувати українські території. Бути готовими допомогти вирішити питання "невизнаних республік" іншим сусідам. Можливо, бути готовими допомогти білорусам не розчинитися в історичному процесі.

Для цього ми маємо не тільки накопичувати сили, а й ламати стереотипи у власній голові. Це, можливо, навіть важче.

Але у нас Треті Визвольні змагання, і ми мусимо перемогти.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Джерело:Сайт.юа
Російська воєнна загрозаВійна на ДонбасіОлександр ЛукашенкоВолодимир ПутінВолодимир Зеленський